Дарія Приймак: «Я закохана в свою професію»

Вона творить свої дивовижні речі вже понад 30 років, тому кількість її робіт давно перетнула межу 400 моделей. Вони розійшлися Канадою, Америкою, Польщею, Прибалтикою та всіма теренами України. Мабуть, саме тому щороку на сторінках свого видання ми згадуємо її ім’я. Знаєте, як приємно повертатися до щирої людини, яка своєю працею намагається передати відчуття щастя, задоволення та самодостатності кожному замовникові? Людини, котра понад усе любить займатися улюбленою справою, мріє створити каталог робіт, щоб з плином часу вони не розгубилися.

Ваша творчість як дизайнера розпочалася, коли Ви виткали весільну сукню для своєї старшої доньки Мар’яни (це було 1998 року). Зараз Ваша молодша донька в такому віці, коли планують сімейне життя. Чи вдягатимете Ви її у день одруження в своє творіння?

Гадаю, що так. Деталі стосовно фасону для весільної сукні обговорювати ще рано, однак деякі задуми в мене вже є. Донька досить вимоглива та прискіплива до всього, зокрема й до власного одягу, адже вона митець. Мабуть, цей костюм буде білим по білому. Оскільки Соломія дуже струнка й тендітна, доречним буде використання фактури. Далі вже йтиме співпраця з її смаком. Сьогодні донька часто вдягає сценічні костюми та концертні сукні, які я для неї пошила. (Соломія Приймак – солістка академічного театру оперети в Києві – прим. авт.). Іноді такі речі замовляють і клієнти, але я відмовляюся, бо надто люблю ткацтво. Лише в процесі творення нового візерунка я відчуваю себе художником. Для доньки я це роблю, а під замовлення ні, бо фізично не вистачає часу.

Чи приносить Вам творча майстерня достатній заробіток, щоб це стало справою життя та існування?

Зараз ми вийшли на новий етап, коли задоволені тим, чого досягли. Адже життя не полягає в певних матеріальних статках. Натомість, коли ти маєш улюблену справу, професію, яка є потрібною людям, – отримуєш від цього море задоволення.

Я закохана в свою професію. Навіть у свята почуваюся не надто добре, бо не можу віддатися улюбленій справі. Коли ж закінчую замовлення, над яким працювала 3–4 місяці, то неймовірно радію. Мене переповнюють емоції, я закінчила те, у що вклала частинку свого серця, душі, любові…

Що змінилося серед замовників за останні роки?

Змінився сам замовник  –  він помолодшав. До мене звертаються цілком молоді люди, й це не може не тішити. Адже так хочеться, щоб одяг етностилю набув більшої популярності. А от вимоги до робіт не змінилися зовсім. Усі хочуть чогось оригінального та неповторного. Можливо, саме тому мої речі ніколи не дублюються.

У попередніх публікаціях вказувалася різна ціна на ваші вироби. У зв’язку з нинішньою ситуацією на ринку, скільки коштують Ваші послуги?

Я не можу назвати якоїсь конкретної суми. Зрозуміло, що речі недешеві, адже вони ексклюзивні. Вартість мистецтва важко визначити, тим паче зваживши на побажання клієнта. Приблизну ціну я завжди обговорюю на початку, щоб потім не ставити людину перед фактом.

Чи відбувається якесь розширення асортименту моделей, адже Ви розпочали з весільного одягу?

Так, усе має свою відправну точку.  Після одного весільного костюма в мене з’явилися замовлення на цей різновид святкового одягу. Сьогодні мені б хотілося робити не лише весільні речі, а й вечірній одяг, ділові костюми з національними елементами. Був у мене один замовник, який побажав відпочинковий тканий костюм за національними мотивами. І що ви думаєте, в ньому чоловік поїхав відпочивати до Туреччини (сміється)…

Чи замовляють якісь елементи національного одягу для дітей?

Зовсім недавно замовили козацький костюм для хрещення хлопчика. Я виткала штанці, сорочку з візерунком, козацьку шапку. Усе це було з вовни кремового відтінку з бордовими, оранжевими та червоними нитками. Навіть подумую про те, щоб зробити декілька цікавих моделей для найменших українців… Ще одна бабуся замовила для своєї внучки бавницю на білому фоні з делікатним голубим візерунком, волошками та ромашками. Цей головний убір дуже личив дівчинці. Треба було бачити, як раділа дитина.

На Вашу думку, чим спровоковане повернення до етнотрадицій саме тепер?

Процесом глобалізації. Здається, що він нівелює усе національне, ніби ми всі маємо бути просто землянами. Проте кожна нація має завдання на виживання, яке в ній генетично закладене. Я вважаю, що це один із виявів голосу предків. Є багато людей, які цінують національні надбання, хочуть бачити хороші та стильні  етноречі на вулиці не лише в свято. Етномотиви є вічними, й зараз відбувається злиття модного та національного.

Ви спілкуєтеся з багатьма молодятами. Як гадаєте, змінилося розуміння шлюбу в XXI сторіччі, коли люди мають відчувати щось святе та вічне в кроці до одруження?

Думаю, ні. До мене звертаються інтелігентні пари. Вони шанують традиції й намагаються дотримуватися їх; щасливі, бо стоять на порозі створення власної сім’ї. Коли забирають замовлення, то радості теж немає меж, адже отримують свій святковий одяг, який берегтимуть усе життя, вдягатимуть на важливі події своєї родини.

Дуже хочеться, щоб у житті цих людей усе складалося добре, щоб їм вдалося зберегти свіжість почуттів, коли знімуть «рожеві окуляри» юності. На прощання, віддаючи нареченим весільний костюм – оберіг їхнього сімейного вогнища, я бажаю щастя, здоров’я та довгого і щасливого віку.

Анастасія ГОЛОВКО

Фото з архіву Дарії Приймак