Весільні традиції

ТРАДИЦІЙНЕ МЕНЮ ВЕСІЛЬНИХ УЧТ ВІД ДАВНИНИ ДО СЬОГОДНІ

Весілля – це важливий елемент народної традиційної культури та яскравий зразок поєднання слова, дії, пісні, символів, поетики та, як не дивно це може звучати, приготування й споживання їжі.

Саме на традиційному весільному меню намагатимемось сьогодні зосередити увагу з надією, що допоможемо читачам, які готуються до весілля, а також зацікавимо кожного, кому потрапить до рук наш журнал.

Перш за все слід сказати, що легше вивчити старовинні обряди та пісні, які в тих чи інших видозмінах усе-таки дійшли до наших днів, аніж докладно довідатись, що ж подавали на весільні столи наші пращури.

Деякі науковці-етнографи надають інформацію, що в давнину меню було менш калорійним та різноманітним, аніж сучасний асортимент страв. Погодитись з таким твердженням важко.

Перечитайте хоча б опис обіду Енея в гостях у Дідони в “Енеїді” Івана Котляревського:

Пили на радощах сивуху

І їли сім’яну макуху,

Покіль кликнули їх за стіл…

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу

І з маком медовий шулик.

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і калганку…

Дійсно, до ХVІ–ХVІІ ст. багато звичних для нас сьогодні продуктів українці не знали. Не те, що цитрин та бананів, але й таких «українських» – картоплі, помідорів, кукурузи також не було.

Проте хибно вважати, що страви були не різноманітні і малокалорійні … Як і весільна церемонія, страви поділялися на довесільні, весільні та післявесільні…

Довесільні, мабуть, описати найлегше. Свати приходили до дому молодої з хлібом, а їх, якщо дійшли згоди, пригощали горілкою, причому, зазвичай пили з однієї чарки по черзі (так і сьогодні частуються в Карпатах), різали сало, цибулю, подавали вареники або ж, заможніші, варену курку.

Після заручин молода мала право одягнути на голову вінок з вплетеним серед квітів часником, проти «зглазу», і берегти його, пильно носячи аж до весілля.

На спеціальній забаві, або ж на дівич-вечорі дружбам і дружкам дарували «весільні шишки» – спеціально випечені вироби з тіста. Під час весілля молоді майже не їли. Пити їм подавали молоко та мед – символи майбутнього багатого і щасливого життя.

А найбільша увага в усіх регіонах надавалася весільному хлібові. Про коровай, його приготування та значення ми писали в попередніх числах журналу, але в деяких регіонах до сьогодні збереглись звичаї випікати особливі хліби на весілля.

Наприклад, на Поліссі печуть «Верч» – старанно прикрашений великий овальний або круглий хліб, переважно з житнього борошна. На Полтавщині і Слобідській Україні печуть «Дивень» – круглий калач, через який, за переказами, молода мала видивлятись наближення молодого та який мав приносити щастя-злагоду молодим.

Навіть у пісні співалось: Світи жар в печі ясно, Печись дивень красно Молодим на щастя на долю, на добру родину… У деяких селах Карпат, Буковини та Поділля такий круглий хліб з отвором посередині молодята розривають, ділячи на дві частини.

Вважається, що кому випаде більший шматок, той і керуватиме в родині. Потім цим хлібом пригощають дружб. Правда це чи ні, але використати цей цікавий обряд в сучасному весіллі теж можна.

І ще один дуже важливий вид весільного хліба – «Лежень». Овальної форми, багато прикрашений – його випікали як дарунок для тещі і свекрухи…

У третій частині весільних урочистостей, післявесільній, у деяких регіонах ішли дружби до молодих «на снідання», несли гречані пампушки, мед, молоко, яйця… в інших регіонах навпаки – через тиждень поспішали до молодої на борщ, частуючись першою стравою, яку молода газдиня приготувала.

Цей обряд супроводжувався веселими жартами, піснями, в яких або хвалили вправність молодої, або ж глузували з її невміння. У карпатських селах молода подавала кулешу – кашу з підливою з грибів, або шкварки з овечим сиром (будзь), а на солодке була та ж таки каша, полита чорницями, перетертими з цукром або медом.

До сьогодні з тих найдавніших часів в Україні на весіллях споживають страви з капусти, вареники з сиром або грибами, рибу, запечену і варену з підливами, ковбаси, шинки, сало з часником і перцем, (Закарпаття) кров’янку – ковбасу з крові та гречаної каші, галушки (Полтавщина), борщ з часниковими пампушками і грибну юшку, рибну юху та локшини ( Слобожанщина)…

На солодке ще й сьогодні можна зустріти, крім різноманітного печива, тягучки – викип’ячене до густини молоко з цукром і маком (на Волині), запечені яблука з горіхами та медом, перетерті мак або насіння соняшника з медом (на Східній Україні), млинці та налисники зі сметаною і багато іншого…

З напоїв до сьогодні споживають компоти та соки, пиво, квас, узвар, березовий сирівець, хмільний мед, самогонку, «казьонку» (горілку з магазину), різноманітні наливки, домашні вина, як на Закарпатті…Але найголовніше, що залишилось в традиційному частуванні – це припрошування.

Батьки молодят, свати, мають підходити до кожного гостя і припрошувати покуштувати ту чи іншу страву… В давнину взагалі вважалось добрим тоном, коли гості їли повільно, мало, раз по раз клали свої ложки на стіл (окремих тарілок не було, всі їли з «полив’яних мисок», як зазначає Іван Котляревський, що й досі може трапитись в віддалених селах) – тоді припрошувати їсти треба було не раз і не двa.

Старанно добираючи асортимент страв для сучасного весілля, можливо хтось із наших читачів допитається в найстарших членів родини, друзів і знайомих, які страви подавали на їхньому весіллі, і тоді напишуть нам, як приготувати путрю, сім’яну макуху, медовий шулик?! А ми повідомимо про це всім нашим читачам у наступному числі журналу.

 

Катерина НЕМИРА