Весільні традиції

Ритуал випікання весільного короваю

“Що то ви видумали якийсь коровай? Скільки себе пам’ятаю – жодного короваю на весіллях не було. Подавали на солодке торти!”– так серйозно, закопиливши губу, розповідала знайомим одна пані.

А я б не повірила, що хтось може не знати про коровай на весіллі, якби сама на власні вуха не чула її монологу. Бо ж в Україні і старі, й малі знають, що таке коровай і з чим його їдять, тобто як і коли подають! Навіть у словниках завжди знайдете тлумачення: ”коровай – весільний хліб”.

Інша річ, що, може, не всі знають, що означав коровай у весільному обряді в давні часи і як його приготувати. Отож, поговоримо про найважливіше на весіллі після молодої та молодого, звісна річ – ВЕСІЛЬНИЙ КОРОВАЙ! Тепер часто можна побачити по телебаченню, як вітають гостей короваєм.

У давнину ж високий випечений і прикрашений коровай використовували лише як весільний обрядовий хліб, який символізував прийняття та благословення громадою нової родини. Що цікаво, коровай є окрасою весіль у всіх регіонах України та навіть на українських весіллях за її межами. Вважалося, що вже сам процес випікання короваю мав чудодійну силу.

Тому-то й пекли його шановані і щасливі в подружньому житті жінки-коровайниці. У деяких селах їх було чотири, в інших – сім. Часто пов’язували коровайниць рушником, щоб їхні дії були погоджені і спільні. Пекли коровай у хаті молодого, як-от на Лемківщині, або в хаті молодої – як на Слобожанщині, але обов’язково співали чудових пісень, виспівуючи долю молодятам.

Сам заміс називали бганням. Слово „бгати” в українській мові означає «втискати, вдавлювати щось у що-небудь» або ще – «плести гніздо». Отож, місячи коровай, вкладали в нього енергію побажань, закладали нове гніздо для нової родини.

Дійство печення короваю було дуже важливим. Коровайниці під час його виготовлення обмінювались цілунками, демонструючи взаємну довіру та любов, схрещували над діжею ножі, запікали в тісті монети...А головне, співали.

До кожного руху, до кожного чину. Якщо коровай у печі тріскав – було це ознакою, що молодята розлучаться, якщо ж перекошувався – життя спільне не буде щасливим, якщо виходив пишним і гарним – усі раділи: сім’я буде міцною і житиме довго й щасливо!

Коровай оздоблювали виготовленими з тіста калиною, шишками, голубками, знаками сонця і вічності, а також прикрашали барвінком, який приносили брат молодої або ж дружки. Потім його клали на вишитий рушник і він ставав центром весільного дійства.

Пишний коровай несли з пошаною у весільній ході до церкви, благословляли, ставили на столі перед молодятами і обділювали всіх гостей запашним шматком, як закінчувалось весілля. Варто було дочекатись на весіллі ділення короваю, бо це було яскравим і веселим обрядом.

Весільний батько, який весь час опікувався короваєм, ніс його, – починав розділяти поміж шановними гостями, а дружки чи свашки розносили шматки, витанцьовуючи та покрикуючи: „Гоп-гоп, від молодої для хрещеної матері весільний коровай, гоп-гоп від молодого до тітки Гапки – весільний коровай!” Отож, повірте, завжди смакував він не менше, ніж торти й тістечка, які наші господині теж вміють робити!

Важливо не забути, що для гостей ділили верхню частину, а от музиканти забирали собі низ короваю, це було їхнє право. Узагалі, хліб і зерно мали важливу місію на весіллі. З хлібом, заверненим у рушник, ішли свати сватати дівчину, з шишками та пташками з тіста запрошували гостей, обдаровували коровайниць, зерном посипали молодят після шлюбу...

Ці обряди дійшли до нас ще з часів матріархату. Доказом є те, що саме мати на весіллі благословляє молодят першою і зустрічає їх на порозі в кожусі, накиненому на плечі, з виверненим хутром назовні, щоб зло відступало, і теж благословляє хлібом.

Та й прикраси з тіста на короваї мають магічну з давніх-давен силу. Гребінці і шишки – оборонні символи, виноград і калина – символи достатку, а спіралі – сонця, життя та його безконечності. Коровай дійшов до нас ще з трипільських часів – 5000-3000 років до народження Христа – і, до речі, не змінив назви.

Сьогодні люди вже не дуже дотримуються всіх старовинних обов’язкових ритуалів і, напевно, більшість не вірить у магічність весільного хліба, але коровай прикрашає майже всі весільні урочистості і справді затримує на собі увагу присутніх, ніби таки має чудодійну могутню силу.

Катерина НЕМИРА